Четверо Героїв: на Центральному цвинтарі ховали найкращих синів Криворіжжя

Чотири криворіжці, які планували щасливо жити на рідній землі та розвивати своє місто, були змушені піти захищати майбутнє України від жорстокого ворога. На полі бою Герої стояли на смерть, аби не пропустити окупантів вперед. Сьогодні близькі, рідні та небайдужі мешканці Кривого Рогу віддали останню шану своїм захисникам.

Сергій Савєльєв лише місяць не дожив до власного 47-річчя. Вдома на нього чекала велика родина: дружина, дорослий син, 14-річна донька та немовля, якому ще не виповнилося й року. Зв’язок з батьком сім’я втратила ще влітку, але всі жили надією, що він живий – можливо, вважається зниклим безвісти через полон або знаходиться у одному з госпіталів у тяжкому стані. Сергій Савєльєв був досвідченим воїном – пройшов АТО, двічі лікувався від поранень, але щоразу повертався додому. 

Цього разу не судилося. Страшна звістка прийшла лише три дні тому – тести ДНК підтвердили, що Сергій серед убитих. Герой загинув у селі Спірне під Лисичанськом 25 липня. Тоді на фронті були часті бомбардування, а після боїв рашистські злочинці ходили й цинічно добивали українських захисників, які через тяжкі рани не могли підвестися. 

«Він мені запам’ятався таким веселим, товариським, – зі сльозами говорить Оксана, кума загиблого. – Був кращим на світі другом та батьком, завжди дивував сміливістю: бо ж воював Сергій ще з 2014 року, повертався на фронт, залікувавши рани. Ми довго не могли повірити, що сталося найгірше…».

Максим Стародубов прожив лише 25 років. На фронт його проводжала мама, адже створити свою сім’ю парубок ще не встиг. Раніше хлопець також воював у АТО на сході країни, тож з початком повномасштабного вторгнення росії був впевнений, що його військовий досвід знадобиться Батьківщині. Боронив рідну землю на Харківщині у складі розвідувального підрозділу, визволяв Куп’янськ. Та під час одного з обстрілів 11 вересня ворожа куля обірвала його молоде життя.

Побратим з позивним «Дергач» згадує друга з надзвичайною теплотою: «Максим був дуже працьовитий, з сильним почуттям гумору. Часто шуткував. Останнього разу після їжі я запропонував всім ще кави. Максим відповів: «Я сюди прийшов воювати, а не каву пити». Треба було бачити, як він це казав, як веселив і підтримував нас. Наш Макс завжди був у роботі, вночі і вдень, без відпочинку. Це суттєва втрата для розвідників, війна забирає кращих…»

Кидаючи грудочки землі на домовину, побратим пообіцяв другові, що його ім’я згадають, коли звільнять Луганську область від ворога. «Тож спостерігай за нами з неба, не пропусти…», - додав тихо. 

Непоправною втратою є ще одна загибель – 49-річного криворіжця Юрія Малюти, якого також ховали сьогодні поряд з могилами Героїв, що вже знайшли спочинок на Центральному кладовищі нашого міста. 13 вересня він пожертвував життям, звільняючи рідну землю у селі Токареве Бериславського району на Херсонщині. Куля окупанта вбила мужнього солдата, військовослужбовця 17-ї окремої танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка, під час бою.

Максуд, кращий друг Юрія, розповів, з яким настроєм воїн рушав на фронт. «До цього він воював у АТО, а 24 лютого цього року вже був у військкоматі. Казав: буду битися до останнього, віддам життя, якщо треба, але зроблю все можливе для Перемоги».

Друзі говорять, що Юрій мав велике серце та щиру душу, завжди приходив на допомогу й ніколи не відступався від своїх слів. У мирному житті працював водієм, любив риболовлю та мисливство, завжди був активним. Найріднішу людину не дочекалися з фронту дружина, дві доньки та онука, якій всього 10 місяців. Мала не зможе згадати дідуся живим.
Прийняла у своє лоно українська земля й Володимира Дігтяря, який загинув на Херсонщині. Мешканець Саксаганського району був вірним чоловіком та батьком, і ще більш вірним сином Вітчизни. Героїчна смерть спіткала його у 50 років. 

«Він пройшов АТО, був одним із перших, хто пішов на фронт. Цього разу – 25 лютого він був вже у військкокматі. Сказав – я там потрібніший. Ми були шоковані звісткою про його смерть», – розповіла сусідка загиблого криворіжця.

Володимир Дігтяр також був снайпером, як і його побратим Артем Карпович. Обох убили окупанти під Ольгиним, що на Херсонщині. У секторі почесних поховань Центрального кладовища Володимир та Артем спочиватимуть поруч. Так само, як пліч-о-пліч стояли в бою.

Біля кожної труни схилили голови вбиті горем родичі, побратими, знайомі. Море квітів та сліз. На честь високих подвигів Героїв почесна варта вистрілила зі зброї. Всі молилися під час прощальних панахид з вірою у те, що є інше життя, й наші янголи-охоронці не полишать тих, хто їх любив, і Україну.