Вгору
    Онлайн трансляція
    Програма передач

    Останні відео

    Назад до програми передач

    Попередні випуски

    Результати пошуку

    Обливали холодною водою та били струмом: історія сім'ї, яка пережила окупацію у Великій Олександрівці на Херсонщині та народила дитину у підвалі власного будинку

    27 Жовтня 2022, 21:25 Поділитися ЦИТАТА

    Вісім місяців Україна потерпає від повномасштабного вторгнення рф на свою територію. Люди щоденно знаходяться під ракетними, авіаційними, артилерійськими та мінометними обстрілами. Деякі населені пункти пережили усі жахи окупації росіянами, інші – досі залишаються у цьому кривавому кошмарі. Мешканці Великої Олександрівки з 10 березня і до самого звільнення на початку жовтня відчували на собі терор «руського міру». І вже зараз можуть згадувати та розповідати про очікування якомога швидшого визволення рідної домівки від окупантів. Як, наприклад, родина поліцейського Сергія Балана та його дружини Ольги, які з двома дітьми вимушено залишалися на захопленій території. Чоловік пережив тортури, а жінка народила дівчинку у підвалі власного будинку.

    Обливали холодною водою та били струмом: історія сім'ї, яка пережила окупацію у Великій Олександрівці на Херсонщині та народила дитину у підвалі власного будинку

    Сьогодні Ольга з гіркою посмішкою згадує події семі місяців очікування на визволення Великої Олександрівки. Щонайменше 1 200 чужинців розмістилися у населеному пункті та тримали у страху усіх мешканців селища та околиць.

    «Вони впереше зайшли з обшуком. Я не знаю, хто здав, але здали, бо вони знали, що тут живе сім’я поліцейського. Я на скору руку придумала, що він хворіє коронавірусом, і лежить в лікарні. І тому обшук вони провели лише поверхневий. І це нас врятувало. Ну а потім почалися звичайні дні знущань над українцями, тому що ми для них третій сорт, взагалі не люди», - розповідає жінка.

    Сім’я Ольги має трирічного сина, а сама жінка під час окупації була при надії. Медичної допомоги в селищі за присутності росіян отримати було неможливо, як і не було змоги евакуюватися – родину просто не випускали з населеного пункту. Тож народжувати Ользі довелось просто у підвалі будинку, а пологи у неї приймав її чоловік. Маленька Єва, якій наразі п’ять з половиною місяців, народилась здоровою. Старший син подружжя досі здригається, бачачи незнайомих чоловіків – такий сильний стрес він отримав від споглядання «руського міра».

    Жінка згадує: «Пологи були стрімкі. Ми просто не встигли нікуди звернутись. Ліжка не було, були просто дошки. То дитинка народилась швидко, за 3,5 години. Я навіть не очікувала, що таке буває. З чоловіком у нас були попередньо партнерські пологи, тож загальне уявленя, як діяти, ми мали».

    Найстрашніші спогади родини того періоду, коли чоловік Ольги потрапив у полон. Окупанти вперше забрали його на катівню навесні. Просто за те, що був поліцейським за мирного часу. Українця били та знущались, бо росіяни просто мали таку забаганку – не так ішов, чи не так глянув – одразу гамселили ногами та прикладами зброї без розбору по всьому тілу. Принижували фізично та морально. Із жахом згадує Сергій події холодної весни під окупацією: «Трубою по ногам бити почали: «Ти – мєнт. Ти – поліцейський. Шо це ти на расслабоні прийшов». Побили трубою, посадили на стілець. Стріляли пістолетом над головою. В пах направляли зброю. Сказали, «ми до тебе ще прийдемо», і кинули згодом, як собаку, у підвал».

    Від побоїв рашистів чоловік не один раз втрачав свідомість, і щоразу його поливали холодною водою, або прийшов до тями. Згодом Сергія вивезли до Нової Каховки, де знущання стали ще більш страшнішими: загарбники застосовували електричний струм.

    «Піднімали в будинок, садили на диван з мішком на голові, ставили дурні запитання на кшталт: «Де зброя? Хто у вас смотрящій?». Тобто вони ще жили поняттями 80-х років», - розповідає чоловік.

    Наразі родина Баланів все ще мешкає в підвальному приміщенні. Адже в їх будинок, який вони побудували і облаштовували з 2007 року, двічі прилітали артилерійські снаряди. І обидва поверхи помешкання більше не придатні для життя родини з немовлям. Росіяни стріляли по Великій Олександрівці заради розваги, просто так. Лише дивом тоді ніхто не постраждав. Зараз родина, як і інші мешканці селища оговтуються після жахів російської окупації та сподіваються, що їхні діти більше ніколи не побачать чужинців на рідній землі та не знатимуть жахіть, котрі пережили Сергій та Ольга.

    Сьогодні Ольга з гіркою посмішкою згадує події семі місяців очікування на визволення Великої Олександрівки. Щонайменше 1 200 чужинців розмістилися у населеному пункті та тримали у страху усіх мешканців селища та околиць.

    «Вони впереше зайшли з обшуком. Я не знаю, хто здав, але здали, бо вони знали, що тут живе сім’я поліцейського. Я на скору руку придумала, що він хворіє коронавірусом, і лежить в лікарні. І тому обшук вони провели лише поверхневий. І це нас врятувало. Ну а потім почалися звичайні дні знущань над українцями, тому що ми для них третій сорт, взагалі не люди», - розповідає жінка.

    Сім’я Ольги має трирічного сина, а сама жінка під час окупації була при надії. Медичної допомоги в селищі за присутності росіян отримати було неможливо, як і не було змоги евакуюватися – родину просто не випускали з населеного пункту. Тож народжувати Ользі довелось просто у підвалі будинку, а пологи у неї приймав її чоловік. Маленька Єва, якій наразі п’ять з половиною місяців, народилась здоровою. Старший син подружжя досі здригається, бачачи незнайомих чоловіків – такий сильний стрес він отримав від споглядання «руського міра».

    Жінка згадує: «Пологи були стрімкі. Ми просто не встигли нікуди звернутись. Ліжка не було, були просто дошки. То дитинка народилась швидко, за 3,5 години. Я навіть не очікувала, що таке буває. З чоловіком у нас були попередньо партнерські пологи, тож загальне уявленя, як діяти, ми мали».

    Найстрашніші спогади родини того періоду, коли чоловік Ольги потрапив у полон. Окупанти вперше забрали його на катівню навесні. Просто за те, що був поліцейським за мирного часу. Українця били та знущались, бо росіяни просто мали таку забаганку – не так ішов, чи не так глянув – одразу гамселили ногами та прикладами зброї без розбору по всьому тілу. Принижували фізично та морально. Із жахом згадує Сергій події холодної весни під окупацією: «Трубою по ногам бити почали: «Ти – мєнт. Ти – поліцейський. Шо це ти на расслабоні прийшов». Побили трубою, посадили на стілець. Стріляли пістолетом над головою. В пах направляли зброю. Сказали, «ми до тебе ще прийдемо», і кинули згодом, як собаку, у підвал».

    Від побоїв рашистів чоловік не один раз втрачав свідомість, і щоразу його поливали холодною водою, або прийшов до тями. Згодом Сергія вивезли до Нової Каховки, де знущання стали ще більш страшнішими: загарбники застосовували електричний струм.

    «Піднімали в будинок, садили на диван з мішком на голові, ставили дурні запитання на кшталт: «Де зброя? Хто у вас смотрящій?». Тобто вони ще жили поняттями 80-х років», - розповідає чоловік.

    Наразі родина Баланів все ще мешкає в підвальному приміщенні. Адже в їх будинок, який вони побудували і облаштовували з 2007 року, двічі прилітали артилерійські снаряди. І обидва поверхи помешкання більше не придатні для життя родини з немовлям. Росіяни стріляли по Великій Олександрівці заради розваги, просто так. Лише дивом тоді ніхто не постраждав. Зараз родина, як і інші мешканці селища оговтуються після жахів російської окупації та сподіваються, що їхні діти більше ніколи не побачать чужинців на рідній землі та не знатимуть жахіть, котрі пережили Сергій та Ольга.

    Теги
    • #окупація
    • #велика олександрівка
    • #херсонщина