Вгору
    Онлайн трансляція
    Програма передач

    Останні відео

    Назад до програми передач

    Попередні випуски

    Результати пошуку

    Патріот та приклад справжньої дружби: у Кривому Розі проводжали в останню путь Олега Пурика, котрий загинув на Луганщині

    29 Жовтня 2022, 13:00 Поділитися

    На Центральному цвинтарі Кривого Рогу відтепер похований ще один Герой, якого вбили російські окупанти, коли він боронив рідну землю. Олега Пурика проводжали до місця, де він знайшов вічний спочинок, рідні, колеги та побратими. Люди не можуть стримати сліз біля труни воїна, що був невід’ємною частинкою їхнього життя.

    Патріот та приклад справжньої дружби: у Кривому Розі проводжали в останню путь Олега Пурика, котрий загинув на Луганщині

    Рідна земля прийняла ще одного мужнього сина Кривого Рогу, що загинув, захищаючи Вітчизну від жорстоких російських загарбників. Олег Пурик спочиватиме у секторі почесних поховань на Центральному кладовищі Кривого Рогу. 

    «Він був перш за все патріотом, - з болем згадує загиблого його дядько. – Закінчив юридичну академію, мав перспективи. Дуже любив життя і свою сім’ю, проте вважав, що треба обов’язково йти воювати». 

    Молодий криворіжець не мав бойового досвіду, і плани на життя у нього були цілком мирні. Після здобуття юридичного фаху, вирішив деякий час працювати на одній із криворізьких шахт, був машиністом бурової установки. Разом із коханою дружиною ростив 11-річну донечку, радів її успіхам. 

    Повномасштабне вторгнення росії та злочини окупантів проти українців вкрай обурювали нашого земляка, тому, коли 4 травня його призвали до лав ЗСУ, він з радістю став на захист Батьківщини. Боровся із загарбниками у складі мотопіхотної роти 22-го окремого мотопіхотного батальйону. 

    Більш ніж п’ять місяців Герой нищив ворога, що прийшов знущатися над його народом та відбирати свободу. 20 вересня Олег святкував своє 36-річчя на передовій, а 24 жовтня став днем трагедії – окупанти забрали його життя. Це сталося, коли вороги вкрили українські позиції вогнем з мінометів у селі Стельмахівка Сватівського району на Луганщині. 

    Колега спочилого Євген, котрий працював з ним на шахті, каже, що він був доброю людиною – безвідмовною, ніколи не полишав інших наодинці з проблемами, був прикладом справжньої дружби. 
    Таким боєць назавжди лишиться у серцях всіх, хто його знав.

    Схилившись біля труни, страждають від невимовного горя дружина, мати, сестра Героя та інші родичі й знайомі. Не здійсняться мрії донечки про зустріч із татком у мирній Україні. Священник об’єднав усіх у щирій молитві за те, щоб душа полеглого воїна мала спокій і радість у вічності, адже він приніс велику жертву в ім’я любові до ближніх та Батьківщини.

    Нашого захисника посмертно нагородили за мужність і героїзм, вірність військовій присязі і народу України нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня. Пам’ять про Олега Пурика завжди берегтимуть у місті та цілій країні, яку він самовіддано захищав. Герої не вмирають.

    Рідна земля прийняла ще одного мужнього сина Кривого Рогу, що загинув, захищаючи Вітчизну від жорстоких російських загарбників. Олег Пурик спочиватиме у секторі почесних поховань на Центральному кладовищі Кривого Рогу. 

    «Він був перш за все патріотом, - з болем згадує загиблого його дядько. – Закінчив юридичну академію, мав перспективи. Дуже любив життя і свою сім’ю, проте вважав, що треба обов’язково йти воювати». 

    Молодий криворіжець не мав бойового досвіду, і плани на життя у нього були цілком мирні. Після здобуття юридичного фаху, вирішив деякий час працювати на одній із криворізьких шахт, був машиністом бурової установки. Разом із коханою дружиною ростив 11-річну донечку, радів її успіхам. 

    Повномасштабне вторгнення росії та злочини окупантів проти українців вкрай обурювали нашого земляка, тому, коли 4 травня його призвали до лав ЗСУ, він з радістю став на захист Батьківщини. Боровся із загарбниками у складі мотопіхотної роти 22-го окремого мотопіхотного батальйону. 

    Більш ніж п’ять місяців Герой нищив ворога, що прийшов знущатися над його народом та відбирати свободу. 20 вересня Олег святкував своє 36-річчя на передовій, а 24 жовтня став днем трагедії – окупанти забрали його життя. Це сталося, коли вороги вкрили українські позиції вогнем з мінометів у селі Стельмахівка Сватівського району на Луганщині. 

    Колега спочилого Євген, котрий працював з ним на шахті, каже, що він був доброю людиною – безвідмовною, ніколи не полишав інших наодинці з проблемами, був прикладом справжньої дружби. 
    Таким боєць назавжди лишиться у серцях всіх, хто його знав.

    Схилившись біля труни, страждають від невимовного горя дружина, мати, сестра Героя та інші родичі й знайомі. Не здійсняться мрії донечки про зустріч із татком у мирній Україні. Священник об’єднав усіх у щирій молитві за те, щоб душа полеглого воїна мала спокій і радість у вічності, адже він приніс велику жертву в ім’я любові до ближніх та Батьківщини.

    Нашого захисника посмертно нагородили за мужність і героїзм, вірність військовій присязі і народу України нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня. Пам’ять про Олега Пурика завжди берегтимуть у місті та цілій країні, яку він самовіддано захищав. Герої не вмирають.

    Теги
    • #війна
    • #військовий
    • #похорон