На Центральному кладовищі провели в останню путь стрільця Криворізької бригади територіальної оборони Михайла Авраменка

До вторгнення Михайло працював приватним підприємцем, займався будівельними матеріалами. Чоловік вів цивільне життя, у війську до цього не служив та не мав ніякого відношення до військової справи. Одразу після початку кривавої повномасштабної війни поривався йти добровольцем на фронт, проте, отримав відмову від військкомату, бо у перші дні бажаючих із військовим досвідом було достатньо. Це не зупинило прагнення чоловіка допомогти Україні. Очікуючи можливості стати до лав військових, Михайло багато волонтерив. А коли йому нарешті зателефонували з військкомату – відправився на фронт. 

Побратим Артема розповідає про свого бойового товариша: «Був дуже хорошою людиною, завжди допомагав усім. Він рвався на війну, розумієте. І, здавалося б, навіть військкомат не брав, але так сталося, що пішов туди захищати нас усіх. Дай Бог здоров'я усім хлопцям, які там, і дай Бог кожному духу стільки, скільки було у Міші. Він дуже хороша людина, світла пам'ять йому».

Служив полеглий захисник у стрілецькій роті 236-го батальону 129-ї криворізької бригади територіальної оборони. Був стрільцем. Допомагав звільняти Україну від загарбників спочатку на Херсонському напрямку. Тоді брав активну учать у бойових діях. Під час одного із зіткнень отримав навіть контузію. Проте хлопець відновився та повернувся в стрій.

«Михайло був веселим, цілеспрямованим, завжди він був попереду, в нього було багато надій на майбутнє. Але, на жаль, так сталося, що ворожий снаряд обірвав його життя і надії не справдилися. Ми, побратими, звісно, даємо слово, що його смерть не буде даремною, ми виконаємо свій обов’язок і не пустимо рашистську навалу на нашу землю. Він був на всі руки гаразд, завзятий, був справжнього душею нашого колективу. Ми служили з ним з лютого минулого року, але, на жаль, наші шляхи трошечки розійшлися. Десь, починаючи з кінця листопада, він був в іншому підрозділі, а ми завжди за ним сумували», - розповів про полеглого воїна його побратим з позивним «Старшина».

Після звільнення Херсона чловіка перевели на Нікопольщину. На жаль, увечері 11 січня, в населеному пункті Добра Надія, через підступний обстріл з тимчасово окупованого берега Запорізької області, Михайло загинув. 

За проявлену звитягу під час захисту рідного міста та України, бійця нагородили посмертно нагрудним знаком «За заслуги перед містом» третього ступеня. Відзнаку під час жалобної церемонії вручили дружині героя. Дітей подружжя так і не встигло народити.