Дев’ять імен, що стали історією: у КГ №33 відкрили меморіальні дошки на честь полеглих Героїв
Стіни Криворізької гімназії №33 тепер бережуть пам’ять ще про дев’ятьох мужніх випускників, які віддали життя за свободу України. На подвір’ї закладу відбувся мітинг-реквієм, під час якого відкрили меморіальні дошки на честь захисників. Кожна пам’ятна табличка — це історія людини, яка залишила цивільне життя, щоб стати на захист рідної землі.
Євген Алєксєєв був досвідченим розвідником, який боронив Україну ще з 2015 року у складі 57-ї бригади. Попри важкі поранення у Зайцевому та на Луганщині, він продовжував службу в ТЦК, доки наслідки отриманих травм не обірвали його життя 3 березня 2025 року.
Володимир Вайнгольц долучився до Національної гвардії у 2023 році. Він служив оператором у військовій частині 3011 та виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках. Життя захисника обірвалося 9 березня 2025 року під час бою поблизу населеного пункту Єлизаветівка на Донеччині.
Сергій Антоненко працював слюсарем, а у травні 2024 року став оператором радіоелектронної розвідки. Він боронив кордони на Харківському напрямку. Сергій загинув 29 грудня 2024 року на Сумщині внаслідок мінометного обстрілу та атаки дронів-камікадзе.
Андрій Палій пройшов шлях від електрика на шахті до начальника дробильної фабрики, але у 2022 році добровільно пішов на фронт. Як командир штурмового відділення він брав участь у боях за Бахмут та Вугледар. Андрій загинув у липні 2023 року під Кліщіївкою, прикриваючи відхід своїх побратимів.
Андрій Сизов виховував сина сам і працював електрозварником, але у 2023 році став штурмовиком. Його доля була сповнена трагізму: після важкого поранення він потрапив у полон, а в цей час у Кривому Розі від російської ракети загинув його маленький син Кирило. Лише через місяць після смерті дитини прийшло підтвердження, що і сам Андрій загинув.
Олександр Тарковський із позивним «Режисер» пішов на війну добровольцем у квітні 2022 року. Він служив у розвідбатальйоні та боронив південні й східні області України. Після отриманих поранень та напруженої служби серце захисника не витримало — він помер від серцево-судинної недостатності на позиціях у Запорізькій області в листопаді 2025 року.
Михайло Чирва створив сім’ю у 2014 році й понад усе любив свого сина, проте восени 2022 року вирішив стати добровольцем. Як старший стрілець штурмового відділення він брав участь у найскладніших операціях на Донеччині. Михайло загинув у січні 2024 року поблизу Авдіївки, захищаючи майбутнє своєї родини.
Андрій Шишко з перших днів повномасштабного вторгнення без вагань став на захист Батьківщини. Друзі та побратими згадують його як неймовірно життєрадісну людину та душу компанії. Життя Андрія трагічно обірвалося на Луганщині 20 жовтня 2023 року від кулі ворожого снайпера.
Борис Ярмолюк був мобілізований у липні 2024 року і служив головним сержантом механізованої бригади. Під час свого останнього бою в лютому 2025 року під Покровськом він вчинив героїчно: закрив собою трьох побратимів, чим врятував їм життя ціною власного. Борис назавжди залишився прикладом справжнього бойового братерства.
«На сьогодні у Кривому Розі встановлено вже 1185 меморіальних дощок, створено вісім Алей Слави, де на 415 стендах увічнено імена 1100 полеглих Героїв – учасників АТО /ООС та повномасштабної війни. Окремим символом живої пам’яті став Куб пам’яті у Парку Героїв, де зараз транслюються понад 2000 слайдів зі світлинами та історіями воїнів. У місті перейменовано 90 топонімів на честь полеглих Героїв та подій пов’язаних з війною. Музей російсько-української війни став осередком патріотичного виховання, занурюючи в історію боротьби з 2014 року до сьогодні. Будемо продовжувати цю роботу, доки не буде вшанований кожен, хто боронив наш спільний дім - Україну. Світла та вічна пам'ять Героям!», - акцентував голова Ради оборони Кривого Рогу Олександр Вілкул.
Нагадуємо, раніше ми повідомляли, що у Кривому Розі попрощалися з 28-річним Антоном Пономаренком, який загинув під час атаки на підприємство.




